Війна формує новий рівень колективної травми – як цьому протидіяти?

Поки наша країна рахує загиблих, поранених і звільнених із полону, формується інший фронт — ментальний. Його наслідки не видно в статистиці щоденних зведень, але саме вони визначатимуть, якою буде Україна після війни: стійкою чи травмованою на покоління вперед. Окремо це проявляється у дітей, які зростають у стані постійного стресу, тривожності та втрати стабільності. Зокрема, діти військових сьогодні несуть психологічне навантаження війни без права вибору. І якщо дорослий може усвідомити травму, дитина часто проживає її мовчки, вбудовуючи тривогу в майбутню модель життя. 

Як Україна вчиться відновлювати людей після полону, фронту і з ПТСР

Станом на 2026 рік у російському полоні перебуває близько 7000 українських військових. Через обміни повернуто понад 8000 людей, однак досвід полону не завершується фізичним звільненням і потребує тривалого відновлення. За даними міжнародних моніторингових місій, у 2025 році в Україні зафіксовано понад 14 тисяч загиблих і поранених цивільних. Водночас з початку повномасштабного вторгнення близько 100 000 людей втратили кінцівки, а з урахуванням лікування за кордоном – оцінки сягають до 120 000 випадків ампутацій серед військових і цивільних. Повернення з фронту, полону, реабілітації після поранення не означає повернення до попереднього життя. Багато військових залишаються у стані постійної напруги, контролю та внутрішньої дистанції. А досвід полону руйнує базову довіру до людей.

Фото: ветерани звільнені з полону разом із командою програми «Фенікс», Карпати

У дітей, які живуть у воєнному середовищі або після переїздів, формується викривлена адаптація через тривогу, а не через розвиток, що несе свої негативні наслідки для покоління. Родини військових стикаються з тим, що спільне життя продовжується, але на фоні стресу й різності  пережитих досвідів — психологічна синхронізація і розуміння просто зникають.

Підтримка потрібна зараз, а не після війни

Україна вперше стикається з феноменом травми без завершення — коли психологічне відновлення потрібно не після війни, а під час неї. Психологічна травма під час тривалої війни відрізняється від класичного ПТСР тим, що стресова подія не закінчується. Суспільство живе у постійній невизначеності, без розуміння, що буде завтра, без можливості відчути завершення небезпеки.

Людина, яка пережила полон, поранення або тривалий бойовий досвід, потребує не лише терапії, а середовища, яке здатне зрозуміти, прийняти її стан. Саме цього елемента системі психологічної реабілітації бракує найбільше: безпечного простору відновлення. Те саме стосується дітей, які дорослішають в умовах хронічної тривоги. 

«Для дітей військових цей стан ще складніший, бо поруч немає одного з головних джерел безпеки — батька чи матері. Дитина живе з внутрішнім конфліктом: тато захищає країну, але його немає поруч, щоб захистити мене. А коли вона бачить однолітків, чиї батьки вдома, це може значно посилювати відчуття несправедливості, образи й самотності. Дитяча психіка не відкладає переживання «на потім». Якщо страх, тривога чи біль залишаються без підтримки, вони можуть закріпитися як глибока травма», — каже психологиня Тетяна Маковська.

Безпечне середовище критично важливе

«Фенікс» — одна з небагатьох моделей в Україні, де систему відновлення для військових, ветеранів, дітей і родин будують люди з реальним бойовим досвідом, а не лише цивільні фахівці. 

Програма «Фенікс» виникла на базі 118 окремої бригади ТРО як відповідь на реальні запити військових і їхніх родин і, згодом, дуже розширилася і серед цивільних. Програма поєднує психологічну роботу, соціальну адаптацію і досвід спільного життя у безпечному середовищі. Ключова особливість проєкту в тому, що його реалізують військові, капелани та психологи з власним досвідом війни. Це формує інший рівень довіри: учасникам не потрібно пояснювати свій досвід.

На фото: ветерани звільнені з полону, учасники та організатори програми «Фенікс», Карпати

«Табори, ретрити, терапевтичні групи — це не просто дозвілля чи зміна обстановки. Це спеціально створений простір, де людина потрапляє у коло розуміння, підтримки, дружби і турботи. У таких умовах відновлення відбувається природніше і швидше, бо поєднується одразу кілька критично важливих факторів: безпека, спільність, прийняття, активність і новий позитивний досвід. Для психіки це архіважливо. Адже зцілення відбувається не лише через розмову про біль, а й через проживання життя, в якому знову є радість, довіра і відчуття опори. Саме у безпечному середовищі людина перестає «захищатися» і починає відновлюватися»,- ділиться психологиня програми «Фенікс» Тетяна Маковська.

Групове відновлення ефективніше за індивідуальну терапію

«Індивідуальна терапія важлива, але не для всіх вона є доступною або психологічно комфортною. Не кожна дитина чи дорослий готові одразу відкриватися один на один. Часто немає навіть сформованого запиту — є лише важкі переживання, які складно описати словами. А у груповому форматі цей бар’єр знижується. Коли поруч люди зі схожим досвідом, виникає сильний ефект нормалізації: людина бачить, що її реакції не «неправильні», не «дивні», не «слабкі» — вони природні. Група дає те, чого не може дати навіть найсильніший спеціаліст сам по собі: живе підтвердження «я не один». Це знижує внутрішню ізоляцію й запускає відновлення. Головне — не втратити момент, поки травма не закріпилася»,- додає психологиня.

«У період тотального нерозуміння суспільства – саме тут я відчув підтримку, якої бракувало»

Ветерани із досвідом пологу описують відновлення як процес повернення внутрішньої опори. 

«У полоні я зустрів земляка зі свого міста. Замість підтримки він сказав, що мене потрібно застрелити, і мені приставили зброю до скроні. Дивно, та саме в той момент усередині був спокій — ні страху, ні паніки, лише відчуття межі між життям і смертю. Я почав молитися, і цей момент минув, залишився позаду. Після повернення починається інший етап — шлях назад до себе, до внутрішньої опори. Тут повертається відчуття світла, з яким знову можна рухатися вперед», – ділиться ветеран, учасник програми «Фенікс»,  Георгій Чурсін.

Фото: ветеран із досвідом полону, Георгій Чурсін

«У період тотального лицемірства та нерозуміння в суспільстві саме тут (у програмі «Фенікс»-Ред.) я відчув справжність і підтримку, якої так бракувало. Хочеться, аби більше людей могли отримати таку допомогу та розуміння. Важливо усвідомлювати, що все залежить від нас: не боятися включатися, діяти, давати результат. Бо те, що було прожито, не було даремно. Цей досвід не був марним. І кожна історія має право на майбутнє.»,- каже Дмитро Лабунський, ветеран із досвідом полону.

Чому спільноти «своїх» працюють краще за інституції

Військовослужбовець, капелан 118 окремої бригади ТРО, керівник програми «Фенікс», Володимир Рідний підкреслює, ключову роль відіграє середовище, де є відчуття «своїх» і можливість говорити без необхідності пояснювати базові речі.

«Для людей із бойовим досвідом критично важливо мати середовище, де їх не оцінюють і не змушують адаптуватися до чужої логіки. Вони швидше відкриваються там, де є впізнаваний досвід. У мілітарному середовищі цей принцип проявляється гостріше», — каже капелан.

На фото: капелан 118 окремої бригади ТРО, Володимир Рідний

Формування груп, довіра через спільний досвід, умовний поділ на «своїх» і «чужих» — це не соціальна особливість, а спосіб виживання і взаємної підтримки. Саме тому після адаптації  до цивільного життя багато людей інтуїтивно шукають свої спільноти. «Фенікс» вибудовує модель, яка переносить цю логіку в безпечне середовище відновлення. Учасники потрапляють у групи людей зі схожим досвідом, де довіра формується швидше не через пояснення, а через спільність прожитого. Організатори пояснюють, що такий підхід був свідомим рішенням: замість формальної дистанції між фахівцем і учасником створюється рівна взаємодія.  

У межах програми ком’юніті не обривається після завершення заїзду. Учасники залишаються на зв’язку, продовжують спілкування між собою та з командою, а частина взаємодій переходить у довгостроковий супровід. Для багатьох учасників це стає неформальною точкою стабілізації: середовищем, де зберігається відчуття зрозумілості і підтримки без необхідності щоразу пояснювати свій досвід з нуля.

Проміжні результати

За час повномасштабного вторгнення програма ментального відновлення охопила понад 750 дітей військовослужбовців. Близько 700 дітей пройшли відновлення в Україні, ще близько 50 – були залучені до виїзних форматів ментального відновлення за кордоном — зокрема у Литві, Швейцарії, Польщі та Франції. Результати відображають сформовану модель роботи програми «Фенікс», яка поєднує відновлення в Україні з виїзними інтенсивними форматами в безпечному середовищі. Такий підхід дозволяє поєднати психологічну підтримку, зміну середовища та глибоку відновну роботу з дітьми військових.  

Станом на зараз у межах дорослого напряму програми відновлення пройшли близько 20 учасників, адже цей напрям стартував лише у лютому 2026 року. Найбільш показовими стали результати групи ветеранів із досвідом полону, де фахівцями було зафіксовано глибоку динаміку відновлення, зокрема у роботі з тривожністю, довірою та поверненням внутрішньої опори.

Фото: дитячі табори «Фенікс», Карпати

«Найцінніше, що ти втрачаєш у полоні — свободу і можливість приймати рішення. Коли це триває понад три роки, ти звикаєш і даєш собі обіцянку — не втратити ту людину, яка є всередині себе. Після повернення ти вже не той, що раніше, ресурсу і сил менше, і з цим потрібно працювати. У програмі «Фенікс» є можливість поруч із побратимами та психологами адаптуватися, знизити внутрішню тривожність, яка часто повертається. Тут можна дозволити собі відпочинок і відновлення — без цього складно повернутися назад — до життя», – ділиться ветеран Роман Борщ.

Як долучитися до програми «Фенікс»

До програми можуть долучатися діти військовослужбовців та дорослі учасники. Для кожної категорії передбачено окремий формат відновлення залежно від потреб людини або родини. Участь у програмі відбувається через попередню реєстрацію та подальший підбір відповідного формату роботи. Окремий напрям діяльності «Фенікса» — співпраця з громадами та організаціями, які долучаються до підтримки проєкту й розширення доступу для дітей військових, ветеранів і родин із різних регіонів України, зокрема прифронтових.
Долучитися до програми «Фенікс» можна тут або за телефоном: 073 118 00 00 (лінія підтримки).
Проєкт «Фенікс» системно працює над тим, щоб участь у програмах для дітей і дорослих залишалася максимально доступною: безкоштовною або за мінімальний символічний внесок. Для цього до реалізації програм залучаються партнери та благодійники, які долучаються до співфінансування й допомагають розширювати доступ до якісного ментального відновлення.
Водночас запит на такі програми сьогодні є надзвичайно високим: десятки тисяч людей потребують відновлення ментального здоров’я, стабілізації та ресурсного перезавантаження. За умов обмежених ресурсів проєкт також відкриває можливість участі на умовах самостійного покриття організаційних витрат для тих, хто має таку можливість. Такий підхід дозволяє масштабувати програму, охоплювати більшу кількість учасників і спрямовувати партнерську підтримку насамперед туди, де вона є найбільш необхідною.

Що буде, якщо нічого не робити?

Без системного відновлення наслідки війни не завершаться із закінченням бойових дій. Вони перейдуть у наступні роки у вигляді втрати довіри, ізоляції, агресії, розриву сімейних зв’язків і міжпоколіннєвої передачі травми.

Якщо ці процеси залишаються без системної відповіді, наслідки не зникають разом із завершенням бойових дій. Вони переходять у довготривалу форму — розірвані соціальні зв’язки, втрата довіри, хронічний стрес у родинах і між поколіннями. У таких умовах відновлення перестає бути індивідуальним процесом і стає питанням глобальної стійкості суспільства в цілому.